Роздуми про життя без сексу, бажанні, сльозах і нормі.
Для мене це взагалі-то незвичайний стан… Приблизно тиждень після пологів думки про секс не було ні у мене, ні у чоловіка. Тому думки з’явилися, потім вони стали нав’язливими, потім вони стали доводити до сліз.
Недавно ми на форумі обговорювали рух childfree. Як я зрозуміла – це люди, які свідомо не заводять дітей. Просто вирішили згаяти дорогоцінний час не на «огидне колупання в дитячих памперсах», а на «важливіші речі», такі як кар’єра, відпочинок, догляд за собою, флірт. Я вже зачіпала тему мотивації для народження дітей.
В цій статті я не даватиму оцінку нічиїм діям і рішенням – це невдячна справа. Просто висловлю свою думку про цей рух і про його членів.
В першу чергу, давайте подумаємо, з яких причин стають childfree.
Я думаю, що тут основний мотив – не те, що декларується, тобто свідоме небажання мати дітей, а скоріше нездатність. У тому плані, що жінка, яка, скажімо, не може мати дітей через якусь хворобу або гормональні порушення або у якої так склалося життя, що не вдалося знайти партнера, суспільством сприймається, прямо кажучи, як безплідна і нещасна.
Косі погляди, питання «Ну а ви вже коли, адже вам за 30?» А, прилучившись до руху childfree, вона отримує абсолютно інший статус – статус людини, яка свідомо ухвалила таке рішення. Так, це можуть засуджувати. Але не жаліти. Жалість – це боляче, погодитеся.
Коли ми подавали заяву в ЗАГС, довелося вирішити: залишаю своє прізвище або беру прізвище чоловіка. Мій чоловік не образився на моє рішення залишити свою. Вирішила написати про підводні камені, з якими пізніше зіткнулася.
Зараз читаю книгу Поліни Дашкової “Джерело щастя”, і там один з персонажів охарактеризував заміжжя так: “Повінчатися, народжувати йому дітей, тупіти, товстіти, і вишивати хрестиком”. І в цьому є доля правди.
Мої батьки виїхали на морі і запропонували нам це час пожити на дачі. Єдине, що попросили зробити – постежити за кішкою. Кішка тижні три тому народила котенят, і зараз їх годує грудьми =)