Недавно ми на форумі обговорювали рух childfree. Як я зрозуміла – це люди, які свідомо не заводять дітей. Просто вирішили згаяти дорогоцінний час не на «огидне колупання в дитячих памперсах», а на «важливіші речі», такі як кар’єра, відпочинок, догляд за собою, флірт.
Я вже зачіпала тему мотивації для народження дітей.
Виявилось, що в багатьох сім’ях є така проблема. Хочу поділитися нашим досвідом . Ця стаття про те, як ми припинили грати і чого нам це коштувало.
Думаю, всі погодяться, що ігроманія – це хвороба. Як і будь-яка інфекція, вона не з’являється нізвідки. У нашому випадку чоловік підчепив її на роботі. Хлоп’ята сиділи в офісі цілу добу: вдень працювали, а ночами грали. Для неодружених такий графік був цілком прийнятний, а у нас потихеньку почалися проблеми.
Недавно ми на форумі обговорювали рух childfree. Як я зрозуміла – це люди, які свідомо не заводять дітей. Просто вирішили згаяти дорогоцінний час не на «огидне колупання в дитячих памперсах», а на «важливіші речі», такі як кар’єра, відпочинок, догляд за собою, флірт. Я вже зачіпала тему мотивації для народження дітей.
В цій статті я не даватиму оцінку нічиїм діям і рішенням – це невдячна справа. Просто висловлю свою думку про цей рух і про його членів.
В першу чергу, давайте подумаємо, з яких причин стають childfree.
Я думаю, що тут основний мотив – не те, що декларується, тобто свідоме небажання мати дітей, а скоріше нездатність. У тому плані, що жінка, яка, скажімо, не може мати дітей через якусь хворобу або гормональні порушення або у якої так склалося життя, що не вдалося знайти партнера, суспільством сприймається, прямо кажучи, як безплідна і нещасна.
Косі погляди, питання «Ну а ви вже коли, адже вам за 30?» А, прилучившись до руху childfree, вона отримує абсолютно інший статус – статус людини, яка свідомо ухвалила таке рішення. Так, це можуть засуджувати. Але не жаліти. Жалість – це боляче, погодитеся.